Як Морозов із Грачовим Європу дивували: про найкращий європейський сезон старого Шахтаря
У європейській історії радянського Шахтаря був один момент, коли представник команди ставав найкращим бомбардиром турніру. Причому навіть не один представник, а одразу два. Сталося це в сезоні 1983/84, і сьогодні Terrikon.com згадує дивовижний епізод...
Цими двома бомбардирами були Віктор Грачов і Сергій Морозов, на той момент - чудово сформована і добре спаяна пара нападу. Зрештою, на рахунку кожного в тому розіграші Кубка володарів кубків виявилося по 5 голів. Більше ніхто не забив, хоча Шахтар і не просунувся далі за чвертьфінал. Лідерство з ними розділив шотландець Марк Макгі з Абердіна - цей клуб дійшов до півфіналу, отже, і матчів Макгі провів більше, отже, ми маємо моральне право вважати його результат все-таки менш вагомим, ніж у 'гірняцького' дуету.
На той момент Грачов був загальновизнаним талантом союзного значення, навіть у Спартаку трохи пограв і розцінювався як кандидат у збірну Союзу. З Морозовим справа була складніша.
Він народився у Маріуполі, який тоді називався Жданов. 1978 року почав грати за місцевий Новатор, де його одразу помітили донецькі скаути (у тому чи іншому вигляді вони існували завжди) і швиденько перемістили до обласного центру. У 'срібному' 1979 він дебютував, причому феєричним чином. Наприкінці сезону, в жовтні його випустили на 62-й хвилині в домашньому матчі із Зорею, який складно складався. І з рахунком 1:1 за 5 хвилин до кінця Морозов забив переможний гол.
Малювалося світле майбутнє. Але вийшло інакше. До кінця сезону він з'явився ще двічі, зіграв повний матч зі Спартаком, який вирішив долю золота (Шахтар поступився 1:3). Протягом 1980 року ще 10 разів з'являвся у чемпіонаті СРСР і 2 рази – у Кубку, голів не забивав. А потім його забрали до армії, спочатку – до київського СКА, потім – до ЦСКА. Як московський армієць він відіграв сезон 1982, забив 4 голи у Вищій лізі, виглядав непогано - і був із задоволенням взятий назад у Шахтар, де з 1983 і перетворився на одне з двох - разом із Грачовим - вістря донецької атаки.
Але, до речі, того року найкращим бомбардиром команди став не він (8 голів) і не Грачов (теж 8), а капітан команди Михайло Соколовський, який уразив ворота 15 разів – другий результат в історії клубу. Це до того, що атака команди тоді була дуже варіативною, хоча виступив Шахтар і не дуже здорово (9 місце в чемпіонаті СРСР).
Ну, а тепер - власне, до Кубка володарів кубків. Шахтар розпочав з 1/16 фіналу, з датського Б-1901 із Нюкебінгу. До цього в єврокубках на виїзді гірники перемагали лише одного разу - у 1976 угорський Гонвед, але ледве-ледь, 3:2. А тут – рознесли суперника в пух та порох – 5:1. Грачов та Морозов забили по два голи, ще один додав півзахисник Анатолій Раденко. Вдома донеччани почали теж хвацько – до перерви вели 2:0 (Морозов та Соколовський – з пенальті), потім розслабилися, дозволили данцям зрівняти рахунок – але прокинулися та за останні 10 хвилин забили ще двічі (Грачов та Морозов). Підсумок – 4:2, загальний підсумок легкої битви з Б-1901, таким чином – 9:3. Дуже красиві цифри.
Наступний суперник був цікавішим - Женевський Серветт, більш серйозна сила, з кількома гравцями збірної Швейцарії у складі (і одним бельгійцем Мішелем Ренкіним, який на чемпіонаті свiту 1986 ще зіпсує крові збірної СРСР). У Донецьку Шахтар виграв 1:0 завдяки пізньому (на 85-й хвилині) голу Грачова. Удома Серветт сподівався перемогти з потрібним рахунком, а швейцарська преса у цьому просто не сумнівалася. Наприкінці першого та особливо на початку другого тайму Шахтарю довелося дуже нелегко, але захист зіграв спокійно та надійно. А потім двома контратаками гості спритно 'прибили' Серветт - обидва рази вражав ворота фланговий захисник Олексій Варнавський із передач Грачова. Це була несподівана для швейцарців зв'язка – у першому матчі Варнавський до складу не потрапив. Секретна зброя спрацювала. Шахтар виграв 2:1 і вперше в історії вийшов у євровесну.
Після двох раундів у Морозова та Грачова було по 4 забиті голи. У чвертьфіналі вони додали ще по одному. Морозов разом із Соколовським відзначилися у першому, гостьовому матчі з Порту - але, на жаль, це не врятувало від поразки 2:3. Там була трагедія, яку потім на всі лади обговорювала радянська преса. При рахунку 0:2 на 41-й хвилині гравець португальської команди, увірвавшись до штрафного майданчика, впав. Поруч бігла наша людина і начебто ніяких агресивних дій не робила. На думку радянських експертів, пенальті не було. На думку арбітра – дуже навіть. Порту відіграв один м'яч, а у другому таймі забив ще двічі.
У матчі-відповіді Шахтар виглядав непогано, відкрив рахунок (Грачов забив після метушні у штрафному противника), але дозволив португальцям зрівняти. 1:1 – цей результат зупинив просування донецького клубу, хоч і став його найкращим єврокубковим результатом на той момент. До речі, у Донецьку не грав Морозов, віддалений у першому матчі. Якби він був на полі – як знати, не отримав би від нього Порту ще раз. Ну, а так вони з Грачовим обмежилися п'ятьма забитими м'ячами. І, як з'ясувалося після закінчення розіграшу, таки стали його найкращими бомбардирами, звернувши (нехай і ненадовго) на себе увагу Європи.
